Творчі перлини

на уроках світової літератури

Блажків Андрій

11 клас

Прокинувшись, я побачив, що перетворився на….

          Трапилося це влітку. Прокинувшись, я побачив. що перетворився на комп’ютер. Ще вчора я був учнем десятого класу, а тепер я – комп’ютер. Мої руки тепер – блок живлення, ноги – клавіатура, моя голова -  монітор. Озирнувшись, довкола, я зрозумів, що був тепер іграшкою у дітей. На стіні висів годинник, який пробив північ, а мені ще не дають спати. Я з жахом подумав, що це ніколи не закінчиться… Нарешті мене вимкнули, я радий залишитись наодинці.

          Зранку знову усе спочатку, діти не давали мені спокою, ці ігри виводили з ладу мою систему. Я починав божеволіти: ігри і Інтернет забирали у мене сили. Я ніяк не міг пристосуватись до цього жаху, кожен день діти не відходили від комп’ютера. Нарешті наступила осінь. Мене уже почали використовувати інтелектуально, мені подобалося, коли діти щось вчили, і я намагався швидше допомагати їм у цьому. Комп’ютером я побув декілька місяців, та можу сказати: перевтілюватись мені більше н хочеться.

Головчинська Юлія

11 клас

Прокинувшись, я побачила, що перетворилася на …

          Прокинувшись, я побачила, що перетворилася на сніжинку… У мене не було свого власного тіла людської подоби, - голова, плечі, руки, ноги, - все перетворилося на одну маленьку сніжинку. Я не відчувала де в мене знаходиться відповідна частина тіла, все було одноманітним. Але, незважаючи на це, в мене залишився людський розум та почуття, хоча вже набагато холодніші та стриманіші.

          Я летіла десь у тьмі. Навколо було темно, сіро, нікого не було видно. Вітер погойдував мене то туди, то сюди, а я поступово приближалася до землі. Вже було дуже близько, і було видно землю. Але раптом, почалася дуже сильна буря, і мене знову понесло туди, углиб темного неба, де немає нічого… нічого, крім сірого туману, і все… Раптом, я побачила, що біля мене знаходиться такі ж сніжинки…але, напевно в них не було ні душі, не було різноманітних почуттів, це були суто літаючі предмети.

          І знову буря вщухла, я відчула, що вже скоро впаду на землю, скоро буде кінець…а що далі? Невже мене не стане, і я не буду існувати на цьому світі? Мабуть, так і буде… Мене огорнуло велике розчарування, таке дивне відчуття, у моїй пам’яті згадувалися найяскравіші фрагменти мого життя, мого дитинства. І я вже усвідомлювала, що дороги назад немає, приближаючись все ближче і ближче до смерті.

          І ось, настав цей момент. Я поступово падала на якусь людину, і опинилася на її лиці…Далі мене ніби паралізувало: легкими рухами я спустилася вздовж лиця… і перетворилася на маленьку краплинку, яка не мала нічого ні цьому світі: ні душі, ні тіла, ні почуття, ні когось, хто б за тебе переживав і дбав…це вже був дійсно кінець.

Жидчук Катерина

7-А клас

Реклама

на баладу Фрідріха Шиллера «Рукавичка»

          Увага! Зовсім недавно вийшла збірка балад Фрідріха Шиллера, у якій і недрукована балада «Рукавичка». Що прославила письменника по-всьому світу. Цей твір відзначається глибоким філософським змістом, і водночас, близькістю до проблем сучасного йому життя. Він побудований на зіткненні різних характерів, поглядів, ідей, нагадує великий драматичний твір, де кожний персонаж виконує свою роль. У своїй баладі Шиллер поєднав критику існуючих порядків з вірою в перемогу людського духу та в моральне вдосконалення людства. Тут він палко відстоював ідеали свободи, людяності, гідності та шляхетності. Я думаю, вам сподобаються подорожі в країну знань.

Ми вас чекаємо!

Вчительці світової літератури

Марії Михайлівні

Посвята

Ми прощаємо різні провини

І до чого веде нас життя.

Я нікому нічого не винен

Тож закрийте розбиті серця.

Змісту в слові шукати не треба.

Я не вмію пірнати у час

Я для вас вже давно даремний,

І тому я ніхто для вас

Так не можна, біль мене з’їдає.

Не буває гіршого життя.

Поки свічка гасне і згоряє

Нам не буде краю, ні кінця.

Кінці у воду, я вмиваю руки.

Ви задумались, але не я.

Заберіть з собою ваші муки,

А для мене залишіть сміття.

Студент технічного коледжу

Василь Покришка

Киселиця Надія

8-Б клас

Хто вартий справжнього кохання?

          Немає людей, у яких були б однакові бажання, мрії чи плани на майбутнє. Усі ми прагнемо свого щастя, особливого і неповторного. У всіх нас різні уподобання, отож і бачення щастя у всіх різне. Кожна людина розуміє слово «щастя» по-різному. Для когось найбільша радість – купання у грошах. Хтось вбачає свою втіху у роботі, а хтось ще змалку мріє про справжнє кохання і щасливу сім’ю. Та не кожна людина варта справжнього кохання. Хто ж його вартий? Усім нам хочеться мати у своєму житті справжню любов, але існують люди, які не можуть по-справжньому кохати. Вони не відчувають цього прекрасного почуття і не хочуть дарувати його іншим. Кохання – це дар, який дається не кожному. Хіба варта цього почуття людина, яка відчуває холод до інших, у якої в душі немає ніякої теплоти до ближніх. Людина, яка не усвідомлює, що життя їй дається для того, щоб зробити світ кращим. Людина, яку не бентежать ворожість та зневага між іншими Адже кожен повинен щось зробити, щоб змінити цей світ. Хіба може по-справжньому кохати та людина, яка не поважає інших. Я вважаю, що ті у кого в душі немає хоч крапельки любові до ближніх, не здатний відчути це почуття.